Невеличний спогад про один з минулорічних осінніх вечорів

Попри виразний початок весняної пори на наших теренах, чомусь пригадався мені один з минулорічних осінніх вечорів. Середина листопада. Неділя.Наша невелика весела компанія гамірно відпочиває на природі біля невеличкого озерця. Горить невелике багаття, хтось віртуозно підсмажує на вогні "пластмасові" сосиски, хтось розливає по стаканчиках хмільний трунок, а решта компанії, очікуючи на черговий дотепний тост від Ігорчика, застигли в передчутті. Руде Сонце квапливо втікає за обрій, в слід за ним поспішає прохолодний вітер, котрий, ледь чутно посвистуючи, заколісує пожовклий сухий очерет навколо озерця. Супроводжую поглядом небесне світило, смакуючи гарнющий краєвид на обрії, який воно за собою залишає...
Дружні розмови біля вогнища, дотепні жарти та приколи, кумедні інсценуації тріо коміків у складі - Пилипа, Ігорчика та Богдана, колоритне чаркування...
На перший погляд, банальний відпочинок на природі - весела компанія, вогнище, сосиски і,багато чи не дуже, "солоденької" горілочки з пивом, чи без пива. Більшість пересічних та й не дуже пересічних людей так відпочивають, ну і що з того? Чим цей окремо взятий епізод відрізняється від інших? Особливим настроєм та відчуттям його учасників. Тим коротеньким заворожуючим неповторним відчуттям спільної всеохоплюючої радості, для кожного по-своєму особливої. Як під час відпочинку біля озерця, так і на продовженні свята.
Мораль байки  
Шукай радість в простих та доступних всім речах. В простому, здавалося примітивному, відпочинку на природі біля озерця, в простих поседеньках з друзями у когось вдома, в спільних заняттях спортом, в простому спілкуванні(а часом і не дуже простому). В товаристві близьких тобі людей, навіть просте невимушене спілкування виблискує в тобі променями радості та душевного тепла, надихає часом цілою купою нових ідей та творчих задумів.
Тому, шануймо своїх рідних та близьких, бо вони відправна точка та кінцева станція в нашому житті, джерело нашого життєвого та творчого натхнення!!!

Весільне конфеті або ефект дежавю#


Як несподівано я довідався, що мій хороший колєга - Андрій, збирається одружуватися, так і несподівано швидко пролетіло сама весільна церемонія і міцно пов'язані з нею святкові заходи.
Весілля, безумовно, чудове свято, за умови, що ти на ньому перебуваєш в якості звичайнісінького гостя. Не дружби, не старости, не відеооператора, музики чи фотографа, і боронь Боже - молодого, а самого ординарного гостя;)) А коли до такої приємної обставини додається близька по духу і просто дружна компанія за одним столом, то, з великою ймовірністю, варто очікувати яскравого та вибухового(в плані позитивних емоцій)свята. І ми його отримали. Принаймі, з реакції основних дійових осіб, можна було зробити відповідний висновок. 
Два роки тому, в цьому ж хорошому місці, ми відгуляли дуже схоже, по загальному сприйняттю, свято. Тільки цього разу, тодішні молодята, вже сиділи за нашим столом й насолоджувалися роллю шановних гостей на цьому чудовому святі. Хто зна, може за рік чи за два, історія зможе повтритися? І хтось з-за нашого столу пересяде туди - за стіл молодят, а дружна й завжди весела компанія в своєму повному складі дзвінко проспіває: "Гірко,гірко!" Хто зна?....
 
P.S. Скільки різних вигод з'єднує в собі дружба: куди б ви не подалися вона завжди но наших послуг; вона всюди; ніколи вона не докучає, ніколи не приходить недоречно; вона надає благополуччю новий блиск, і невдачі котрі вона розділяє, значною мірою втрачають свою гостроту. (Ціцерон)
 То Ціцеронові слова, а ось мої ( скромніне, звісно, але від душі):

Друзі мої - Ви моє багатство,
Натхнення джерело й радості фонтан,
Коли я з вами разом - відчуваю щастя,
Жалі й турботи віддаю стрімким вітрам.

Ви - джерело, з якого воду чисту,
Черпаю вправно й спрагло-спрагло п'ю.
Ви - сонце ясне, що теплом й промінням,
Козацьку душу грієте мою... 

Про мрію, яка збулася#

Якщо мрієте, то мрійте обережно. Багато мрій мають властивість збуватися(в цьому випадку так і хочеться додати:" Мрій реалістичних, а не якигось там фантастичних... "). От так і в мене, при приперегляді фотозвіту якогось "просунутого" мандрівника, виникла така малюсінька, ну дуже реалістична мрія  - потрапити на овіяний легендами і тисячами вітрів острів козацької (і не тільки) слави - Хортицю. Незрозуміло чому, але при кожній згадці про Хортицю, мене якось підсвідомо тягнуло туди, до славного міста Запоріжжя, де за могутніми плечима Дніпрогесу, знаходилося одне з природніх чудес України, найбільший річковий острів у світі. Притягувала в першу чергу та багатюща історична спадщина і безпосередній зв'язок з зародженням козацької вольниці, той дух степових воїнів, котрі саме тут, частенько перед визначними походами, просили у Бога допомоги та удачі в бою . Якийсь романтичний та яскравий образ славного козацького острова міцно закарбувався у моїй уяві і я попрямував йому на зустріч.








Так, острів справді величний, чудо природи. Мальовничі краєвиди на Дніпро захоплюють уяву, пам'ятки історичних подій, тематичні експозиції також вражають. Але, окрім 5 основних тематичних зон заповідника (Музею історії козацтва, Запорізької Січі, Скіфського стану, Потовча та козацького кінного театру) величезний острів (12 км. завдовжки і 4 в ширину) сильно урбанізований, з цілим букетом, притаманних для цього процесу, негативних наслідків ( забруднення від залізничного та автомобільного транспрорту, наслідки господарської діяльності місцевих "аборигенів" та ін.). Як тільки поближче пізнаєш маштаби заселеності о.Хортиця, значна частина тієї романтика, яка так притягувала сюди, безслідно зникає, коли ж знайомишся і починаєш спілкуватися з людьми, котрі мають безпосереднє відношення до розкиданої експозиції по Хортиці, перше,що кидається в очі - це виразна тотальна комерціалізація. Все красиво стилізовано під козаччину, і козаки під час вистави кінного театру по українськи "щебечуть", і коваль рідненькою розказує про своє ремесло, і Запорізька Січ...А поза роботою вони всі, як і практично всі жителі славного Запоріжжя, спілкуються російською(втім, варто відзначити, що українську прекрасно розуміють і толерують, багато намагається зв'язати кілька слів) і заробляють гроші, без будь-яких національних настроїв та емоцій. І що, найбільше кидалося в очі та відчувалося, серед всього цього "костюмованого" козацтва та атракційної старовини - відсутністьукраїнського-козацького духу, в тому розумінні, в якому його відчуваю я, мої побратими гопаківці(як на мене, наслідки радянської окупації на цих теренах ще довго будуть даватися взнаки).
Барвиста мрія і строката реальність, чудова природа і не менш "чудові" зразки соцреалізму в будівництві, хороші привітні люди, які практично не знають рідної історії і її героїв, які ще не навчилися берегти ту безцінну природну перлину, подаровану їм Богом.
Контрастність, ось саме та особливість, та визначна риса, яка репрезентує все побачене мною в цих безумовно чудових краях.
Помріяв, втілив в життя, почерпнув досвід, а тепер гайда мріяти далі, може й ця збудеться...
- До зустрічі Хортице! Неодмінно повернуся погостювати до тебе ще хоч раз! Неодмінно!!!

Про людей, котрі надихають...

 

Життя без цілі, як на мене, обмежене й беззмістовне, без мрії - сіре, безбарвне...Коли ж ці компоненти (мрія та ціль), в тій чи іншій формі, присутні в житті особистості, вона неодмінно знаходить мотивацію для життя, розвитку, творчості, самовдосконалення та самореалізації. Ми нерозривно пов'язані з тим середовищем в якому народилися, зростали, формувалися як особистість, воно в кожній нашій клітині, в кожному слові, кожній думці та дії. На мою думку, ключовим компонентом даного середовища є люди, які нас оточують. Не всі буквально, а лише ті, які є близькі нам. Відносно вузьке коло людей, спілкування з якими може викликати в кожного з нас цілий спектр переважно позитивних емоцій та вражень, вони безпосередньо чи опосередковано приймають участь у формуванні нашого світогляду, тим самим впливаючи на характер наших цілей та мрій. Це як у відомій приказці: "Скажи мені хто твій друг і я скажу хто ти".Все таки, частенько інтереси та переконання наших друзів та близьких нам людей знаходять відгомін в нашій свідомості, втім як і наші в їхній.
А до чого ж тут натхнення, неодмінно запитає уважний читач моєї писанини?
Все просто: Друзі, близькі - позитивні емоції та переживання - натхнення...Принаймі в мене так, а як у Вас?

 

 

Звідки в мені козацький дух?

Ці рядочки -  рефлексія потоку моєї свідомості в один з весняних вечорів, такий собі римований роздум з приводу одного з аспектів моєї вдачі:


Звідки в мені козацький світлий дух?
А звідки щира та вкраїнська вдача?
І за які то добрі вчинки в Бога я,
Зміг заслужити от таке ось щастя?
Втім, прийде час і зможу все збагнути я,
А поки, тішуся з прекрасного дарунку.
     
А може, то є мій жертовний хрест,
Який нестиму до самого скону?
На землях рідних будучи ізгоєм,
Стіну нерозуміння, розбиваючи поволі.
Для чого в мені, той козацький світлий дух?
Для звершень славних чи жалів немалих?
Для боротьби! З собою і заради мрії,
Щоб світ збагнути весь, навколо і в собі...

Питання поставлено чимало, відповідей - катма, чекати, я сподіваюся, залишилося недовго...

Втім, варто пам'ятати, що

Козак стріляє, а Бог кулі носить.                    (старе козацьке прислів'я)

 

 

 


Перший запис в ЖЖ


Втома вечірня вчора зовсім не завадила мені накинути кілька рядочків:
       
                                  Postfactum

Моє питання:"Чому?".У відповідь:"Не знаю..."
А я тебе уже не так сприймаю.
Не так світло, тепло та романтично,
Твій образ в пам'яті до себе вже не кличе.
Не так щиро, натхненно та мрійливо,
Емоціям дав раду, знайшлися сили.
Бажання якось відійшло, раз-у-раз твій голос чути,
Хоча, й не легко було мені його забути...
Минулося...Життя навчило...Гіркого досвіду набрався...
Трунку приємного попив - не оп'янів, все ж, козаком зостався...;))) 

То така собі побутова лірика...(мене хутенько виправлять, і  не зовсім побутова, і не зовсім лірика...)
Ось такий потік думок, швиденько відтворажений на папері, шматок моєго сприйняття в кострубатих віршованих рядках. Муза давно забралася геть, а згадки про неї все далі й далі породжують римовані рядки, проте, все менше й менше...